Історії з походів: Саша, мама і шоколад
В середині липня 2012 роки я збирав групу в похід в Карпати попередньо закупивши і розподіливши продукти між учасниками. Всі були з Києва, так що продукти отримали за день до від'їзду, тому часу для упаковки рюкзаків було досить.
У групі була дівчинка Саша, продукти за яку забирав тато, при цьому довго розпитуючи про майбутні навантаження і можливі складнощі. Сам тато з нами не йшов, тому його хвилювання було звичайним явищем для батьків, які збирають свою дитину в похід.
Сашу я побачив вже на вокзалі, коли вся група зібралася разом. Вона була «пухкої» статури і дуже тихою, так що наш діалог обмежився стандартними питаннями про настрій і наявність всього необхідного.
Переїзд в точку старту, приготування і перший підйом, на початку якого зазвичай видно, з ким особливих складнощів в поході не буде, а кого потрібно підбадьорювати і мотивувати. Саша йшла однією з останніх, тому до місця першого привалу ми дійшли на 10-15 хвилин пізніше перших учасників. У цей момент стало зрозуміло, кого я буду розвантажувати в першу чергу.
Коли ми дісталися до місця обіду, я першим ділом звернувся до Саші з проханням дістати частину продуктів, які у неї були, в числі яких був шоколад. Почувши, що я прошу у неї шоколад Саша зблідла і тихо сказала, що у неї немає шоколаду. Це було дивно, адже згідно розкладці у неї мало бути 4 плитки шоколаду, тому я уточнив, чи точно у неї немає шоколаду. На що вона розповіла історію, що коли тато приніс додому продукти, мама переглянула їх і відклала в сторону шоколад, порахувавши, що дочці не можна стільки солодкого:)
Цей випадок я згадую щоразу, коли роздаю продукти і нагадую учасникам, що це продукти на групу. Ну і турботливу маму Саші я завжди згадую з посмішкою:)
P.S. Історія частково змінена, так що всі збіги випадкові.
Ось ще декілька історій з походів: