Звіт про похід в Карпати «Водоспади Карпат» (7–9 червня 2014)
Це був мій перший піший похід в Карпати… до того здавалось, що це мої рідні гори і я багато що про них знаю, практично кожні вихідні у мене проходили в якісь цікавій місцині, але то було тільки на машині і зупинялись ми в готелях, та і їли в колибах. Як тут випала така нагода спробувати щось нове, машину змінила на свої бідні ніжки, а дерев’яну затишну хатинку на палатку і місце в ній між Наталею та Анею. Дівчата давні туристи, в походи ходять часто, тому в серединку прийшлась лягати мені… ну і добре думаю, тепліше буде…
Запевняли мене усі, що похід не складний, так і було, але якби ще хтось збоку рюкзак ніс, то взагалі «all inclusive» (на замітку організаторам;). Разом з гідом нас було 8 і 5-ти річний Данилко. Хлопчик «бомба», і воду дівчатам ніс, і роль гіда на себе брав, і веселив усіх як міг, як для мене (початківця) — чудовий приклад!
День перший.Зустрілись всі у Франківську на вокзалі, розкидали харчі (ледве допакувала, бо у мене, як у справжньої жінки, місце в рюкзаку ще з дому забите), ще дві задушливі години в маршрутці і ми на місці — село Пасічне. Ледь встигли вийти з маршрутки, уже зупиняється машина, «Туристи?», — питають, «Так», — гід Роман не розгубився. Розповіли куди йдемо, машина поїхала…
Ми розпочали нашу сьогоднішню мандрівку, мої затяті дві туристочки як рвонули вперед, то я вже заді з Данилком пленталась, трохи пофотографувала, трохи з гідом порозмовляла, отак потихеньку ми дійшли до місця призначення.
Еврика! Ніби 5 кілометрів, а ноги гудять, спина болить. Треба йти в душ… Хоча який душ, подумалось мені, ми в далі від цивілізації. Є альтернатива — водоспад, джакузі ще те. Скажу чесно, втому як рукою зняло. Далі вечеря, такої смачної вечері, я з роду не їла:) і спати… Я як ярий прихильник тепла і комфорту понавдівала на себе все тепле що було в рюкзаку (пам’ятаємо, я сплю між Наталею та Анею). Думала до ранку вдушусь така жара! І, о горе, повернутись на право — там Аня, на ліво — Наталя… Ах ось чому вони не хотіли в середині!
День другий!Я сова, а прокидатись там потрібно зранку о 8:00 (дівчата кажуть, що то ще не рано). З допомогою Данилка я виповзла з палатки, ранковий релакс під водоспад і я — Живчик )). Поснідали… йдемо… Сьогодні потрібно пройти 8 км. Було трохи важче, бо йшли спочатку під гору, а потім з гори, але краєвиди все відсовують на другий план.
Зустріли дядька Василя, повідав нам: «Тут шоднєходєт». Від цукерок відмовився, каже може 100 грам є =) На Манявському водоспаді людей було значно більше. Та затишну місцину для нашого табору ми знайшли. Після другого дня група вже ближче познайомилась і хлопці сміливіші стали…так як похід не важкий, по чарочці лимончелло собі дозволили. Але як то завжди так буває, за добавкою прийшлось хлопцям бігти 4 км в село (мало того що пройшли вже за день ;). Не було їх години дві, але прийшли з презентом… Думаєте самогонку??? Ех, як би ж то! Коньяк притаскали:) А далі… а далі все культурно, пісні, музика, телефон у відрі для відлуння і танці, танці, танці…
День третій!Усі вже не дуже Живчики і навіть купатись не хотілось… Але, як каже Наталя, на третій день з рюкзаком зростаєшся і йти легше... На Манявський скит ми не встигли, бо потрібно було їхати на Франківськ щоб не спізнитись на поїзд… 2 години задушливими маршрутками і ми у Франику! І як же без бару «Десятки»… Ну і смачні ж там вареники з капустою!
Висновок!Рекомендую всім! Емоцій море по сьогоднішній день. Група була просто « МАЩА» ;) Спасибі Наташі, що витягнула мене з цього задушливого мегаполісу.
Автор: Ірина Ошуст, Львів
