Звіти про походи - Румунія

На цьому можна поставити крапку в цій подорожі, хоча дуже хочеться поставити кому, адже Румунії ще є чим здивувати, я в цьому вже не сумніваюся.

І якщо спочатку місто здалося мені трохи похмурим, то ця прогулянка показала частинку файного і затишного столичного міста, з величезним культурним спадком і слідами минулих часів. Тут були і величні будівлі всіляких держустанов, і казкові будиночки з ляльковими башточками і барельєфами, і крита вітражного дахом променаду з затишними столиками численних кафешок. Я вже починав шкодувати, що у нас не так багато часу на Бухарест.

Насамперед ми вирушили оглядати Чорну церкву — сувора культова споруда, яка своїм виглядом змушує задуматися про вічне. Навколо церкви велися якісь будівельні роботи, але сама церква була відкрита, так що пройти повз було неможливо. У церкві була виставка старих килимів, які були розвішані практично по всьому периметру. Дівчина-волонтер розповіла, що килими надали заможні жителі Брашова і що в стародавні часи килим був ознакою багатства, так що їх дарували на різні великі заходи (типу весіль), або вони переходили у спадок.

Поки ми їхали до Ришнова мене найбільше здивував місцевий пейзаж, який разюче відрізнявся від звичного карпатського. Зовсім поруч були гори висотою 2500 метрів, а від їх підніжжя йде вдалину рівнина. Таке важко уявити в Українських Карпатах, де гори поступово переходять в пагорби. Саме тому Румунські Карпати з рівнини виглядають дуже мальовничо і могутньо, нависаючи над рівниною (ця особливість актуальна для північних схилів гірського масиву Бучежь:)

У замку Бран довгий час жила румунська вінценосна особа Марія, про що оповідає велика частина експозицій. Про його містичного мешканця є згадка лише в одній кімнаті, де описана історія румунського правителя Влада Цепеша (Цепеш — це прізвисько від румунського слова кіл, на який любив саджати співгромадян, які провинилися Влад). Він же і став прообразом графа Дракули (драк по-румунськи — чорт), якого Брем Стокер і поселив в мальовничий замок в Брані.

Наступна ділянка спуску проходила вже лісом, який в верхів'ях був усипаний грибами. Білих грибів на горизонті не виявилося, а на інші розмінюватися не хотілося, так що перспектива доповнити раціон місцевими продуктами поки залишалася перспективою.

Перший живописний привал ми зробили на скелястому виступі, з якого відкривався вид на гірську долину, яка розкинулася внизу. У такі моменти не залишається питань, навіщо і чому люди ходять в гори.

За черговим виступом відкрився вид на сусідню долину і мальовничу скелю, що нагадувала трамплін. Скеля називалася Турецька Мечеть, і після першого погляду на неї не залишилося сумнівів, де у нас буде ночівля.

У якийсь момент хмари розійшлися, і ми опинилися близько до не менш вражаючою конструкції Меморіалу Героям. З майданчика меморіалу відкривався вражаючий вид, який можна споглядати годинами. Не дарма це місце приваблює туристів, тут дуже мальовничо.

Гори трохи змінилися, вони вже не були схожі на звичні Карпати, а все більше нагадували Кавказ, або навіть обривисті південні схили кримських гір в районі Фороса, хоча зелені тут звичайно було більше ніж в Криму в цей час року.

Румунія на перших порах нічим не виділялася, дорога пролягала між полями, які не сильно відрізнялися від українських. Але по дорозі почали траплятися населені пункти, які рясніли різними вивісками на незвичній румунській мові. За нашими вікнами пропливала звичайне румунське життя, яке ще більше захопило нас в Сучаві, куди ми скоро дісталися.

Розробка маршруту допомогла розібратися в специфіці румунських гір і для першого знайомства з горами Румунії був обраний гірський масив Бучежь (Bucegi), поруч з яким знаходилося кілька популярних туристичних об'єктів, у тому числі і легендарний замок Дракули. Похід по горах обов'язково хотілося поєднати з культурною програмою, щоб краще пізнати Румунію і її історію.

В принципі, побувати в Румунії мені не сильно хотілося, так як про країну-сусідку я фактично нічого не знала, та ще й побитий стереотип, що ця країна бідна й там купа циган не налаштовували на якийсь романтичний настрій. Наді мною тільки ледачий не сміявся. Коли чули, що я їду в Румунію, тільки і говорили: «Ой! Теж знайшла куди поїхати! Румунія! Це що взагалі таке!» Тепер я з усією впевненістю заявляю, що Румунія — це країна для справжнього туриста-гурмана!