Звіти про походи - Карпати

Напевно, більшість з нас і йде в гори, щоб не тільки помилуватися видами, а й відчути труднощі і пережити якісь моменти дискомфорту в порівнянні з розміреним міським життям, і від цього отримати ще більше задоволення.

Що нам дає похід в гори? В першу чергу візуальну насолоду, яка переростає у натхнення, бажання жити і творити. Але крім цього похід в гори вчить витривалості, терпінню і смирення, чого особисто мені останнім часом і не вистачало.

Після походу я знаю, що можу те, що здавалося неможливим фізично. Знаю, що я витривала і терпляча, коли немає інших варіантів. Знаю, що немає поганої погоди, є неправильно обраний одяг (с).

У мене було відчуття, що хтось великий і мудрий малює перед тобою картину. Гори і ліси — це полотно, сонце і хмари — фарби, а вітер — кисть. А ти — маленький, нічого не вирішальний глядач, можеш тільки дивитися, як все змінюється щохвилини і нескінченно захоплюватися грандіозністю того, що відбувається.

Гори, ліси, річки ... ніщо не може зіпсувати похід, якщо такий відпочинок вам дійсно до душі.

Коли мене запитують, чим саме мені запам'ятався похід в Карпати, на думку чомусь відразу приходять неймовірно душевні посиденьки біля багаття, найчистіше повітря, дуже смачний грибний суп на джерельній воді, ароматний чайок на дровах і чорні губи і зуби від чорниці, яку ми нещадно поглинали протягом усього шляху.

Проходимо по хребту повз Несамовите, кілька вершин (Туркул, Пожижевська, Брескул) по траверсу і, нарешті, виходимо до красуні Говерли. Вона дійсно прекрасна!

Захворіли ми горами в серпні 2015 року. У перший похід з Маршрутом ми пішли в Східні Горгани і зрозуміли, що без цього більше не можемо.

Якщо тому, хто не полінувався прочитати цю всю писанину цікава моя думка, то я скажу, що Тур вихідного дня «Говерла» це реально крутий маршрут для тих людей, які ідуть в гори перший раз. Одноденного маршруту мало, для того щоб зрозуміти подобається тобі такий відпочинок чи ні. На більшу к-ть днів іти з першого разу сенсу немає…

Ніч хоч і була самою вологою, але палатки все ж таки ми ставили не під час дощу, як наступного вечора. Та й декому пощастило спати в двох палатках одночасно. Так, для мене це вперше був ранок, коли прокидаєшся, а вся одежа волога, і єдине, де вона може висохнути — це виключно на тобі самому. Рома, як завжди з ранку, нас порадував смачним сніданком, дехто підсушуючись ледве не спалив собі взуття, особисто я вмудрився обсмалити устілку черевика. Трохи обсушившись, відпочивши та організувавши імпровізовані дощовики для рюкзаків (по-звірячому розділивши тяжку знахідку Артема в Шешорських полонинах), ми рушили зеленими та вологими лісами до НСБ «Заросляк». Здається, Роман сказав: «Ліс схожий на «Британский».»

Стежка вилася серед джерел і моху, так ми стрибали з каменя на камінь. Але ось почався спуск і пейзажі стали змінюватися щохвилини, поки ми рухалися. Тільки що не було нічого крім рідкісної альпійської сосни, але тепер з'явилися зарості малини, високі трави, а незабаром, ми і зовсім спустилися в ліс. Стежка сюди дуже ходжена і туристів можна зустріти на кожному кроці. Знову струмки і смереки.

Цілий день було вітряно і сонячно. Весь хребет усіяний окопами з Першої Світової. Навіть можна знайти обривки колючого дроту тих часів. Так ми пройшли до підніжжя гори Бребенескул, де в одному з окопів, ховаючись від вітру, пообідали, а потім піднялися на вершину.

Відпочивши в тіні останніх дерев та набравши води в струмку, ми продовжили свій шлях до Вухатого Каменя. Стежка вилася по схилу, порослого чорницею і малиною, так що щелепи працювали одночасно з ногами, і навіть випереджаючи їх. Сходження відбувалося маленькими перебіжками по стежці від куща до куща :) Так тихенько ми дісталися до першої кам'яної брили Вухатого Каменя.

Пройшовши ще пару кілометрів погляду відкрилася полонина з гуцульським будиночком сироварів. Саме такими Карпати я собі і уявляв — хвойні ліси, серед яких розкинулися луки з корівками. Прямо як з реклами всім відомого шоколаду. Вода, взята з собою, давно вичерпалася, так що до джерела довелося добігти першим. Підтягнулися всі інші, і ми дружно, покидавши рюкзаки, кинулися в сироварню купити натуральненького, та й подивитися, як же вони творять століттями свої сири.

Еврика! Ніби 5 кілометрів, а ноги гудять, спина болить. Треба йти в душ… Хоча який душ, подумалось мені, ми в далі від цивілізації. Є альтернатива — водоспад, джакузі ще те. Скажу чесно, втому як рукою зняло. Далі вечеря, такої смачної вечері, я з роду не їла:) і спати…

Подорож вдалась! Другий раз в Карпатах в серпні і вдруге я в захопленні. Свидовець порадував своїми просторами, що бадьорять озерами, пахучими травами, чистими смачними водами, стиглими ягодами, великою кількістю білих грибів, свіжими вітрами і навіть дощем.

Загалом цей похід був чудовим і незабутнім. Думала, що піший похід виявиться дуже важким для мене, але як виявилося все було в міру. Велике спасибі Ромі за цей захоплюючий похід.

Я навіть не буду намагатися описати красу Карпат — ніяких слів не вистачить! Ці хмари, ці дощі, гірський ланцюг, смереки, водоспади — це все більше, ніж ти можеш в себе вмістити, але це все — твоє.

Підемо ми ще з коханою в похід? Обов'язково, тільки тепер на довше. Сходіть – спробуйте. Думаю, що будете в захваті, як і ми.

Теплі промені сонця послаблювали зв'язок гілок з їх густим білим вбранням, і чудові наряди опадали до підніжжя красунь ялин. Безліч слідів звірів говорять про величезну кількість мешканців. На цей раз я не зміг пройти повз вершини на підході до Костричу і побував там, куди туристи зазвичай не піднімаються.

Тут сховатися ніде, а при навіть короткій зупинці, вітер проймає наскрізь навіть через теплий одяг. Мої супер-рукавиці на цей раз не рятують. Намагаюся визначитися з напрямком за допомогою навігатора, але він починає гальмувати, мабуть із-за температури, або те, що карти я завантажив важче, ніж потрібно.

Назустріч пройшла група естонських туристів, людей уже в віці. Йшли без нічого, мабуть з екологічної бази. Хочу зауважити, що всі, кого я зустрічав в своїх походах, люди досить доброзичливі. Це здасться особливо дивним тим, хто приїхав з великих міст, де такі відносини дефіцит.

Це був не перший наш похід по Карпатам і не перший наш похід з Маршрутом. І далеко не останній! :) Гори, ліс, водоспади, навколишні села захопили настільки, що в цивілізований Київ повертатися просто не хотілося. І до цього дня тіло, начебто, знаходиться тут — у місті, а душа залишилася в горах...

А на ранок на нас чекали неймовірні пейзажі. Сніг закінчився, і всі околиці залило яскраве зимове сонце. Заради таких моментів люди ходять взимку в гори, коли прокинувшись рано вранці, ти вилазиш зі спальника і просто милуєшся красою. Словами складно передати те почуття, яке охоплює людину в такі хвилини, коли все інше здається далеким і незначним. У такі моменти приходить усвідомлення величезних масштабів цього світу, маленькою частинкою якого є людина.

Які можу зробити висновки, — похід сподобався настільки, що по відчуттях це поки що найкраща моя подія 2013 року. Спасибі хлопцям за компанію, а Саші за те, що спланував маршрут і показав мені дійсно незабутні зимові гори. Такого влітку не побачиш. З «Маршрутом» це мій другий похід, але я просто впевнена, що не останній.

Краса ранкових гір заворожувала, а пресмачна подвійна порція вівсянки з курагою, шоколадом і яблуком дарувала сили, щоб піднятися вище і споглядати всю різноманітність і неповторність Карпат. Напевно в цей день я найбільше відчув почуття свободи і спокою. Проблеми, що переслідували мене, коли я залишав місто, нікуди не поділися, але з'явилося знання як їх вирішувати і до чого прагнути. Це як перезавантаження компа, після якої все стає на свої місця. Заслуга здебільшого хлопців, які створили таку гарну і невимушену атмосферу, ну і звичайно гори і відсутність мобільного зв'язку :)

Карпати ... Я їх полюбила зовсім недавно, до цього я сприймала фото з Карпат як сільську картинку, і мене туди не дуже тягнуло. Але опинившись там перший раз, я відчула в Карпатах своєрідну атмосферу, яка мене стала притягувати. Краса карпатських гір просто заворожує. Є місця, на які можна дивитися нескінченно і насолоджуватися ними.

Довгоочікувана відпустка. Не завжди знаєш, як його провести. Можна поїхати за кордон: в Туреччину, Єгипет і т.д., але для мене такий відпочинок досить нудний. Тюленяче лежбище на пляжі протягом 10 днів, а то і більше часу, набридає майже всім туристам. Звичайно, є екскурсії, а й це особливо не надихає. Тебе возять, тягають, годують - «обслуговують» одним словом, і створюється відчуття байдужості, як би, від тебе нічого не залежить.